На початку липня мешканці села Здовбиця Здолбунівського району запалюють смолоскипи та пішки прямують у святе для них місце — Микитові рови. Таким чином вони вшановують день народження Головного командира Української повстанської армії, генерал-хорунжого Романа Шухевича та проголошення Акта відновлення незалежності Української держави 30 червня 1941 року.

Фельдшер-лаборант Здовбицької амбулаторії Галина Тимощук щиро всміхається, крокуючи вслід за смолоскиповою ходою. Попереду з вогнями у руках йдуть її діти: випускниця технікуму Оксана та шестикласник Роман.
— Ми й минулого року брали участь, — розповідає пані Галина. — Дуже сподобалось, тому як у церкві хлопці роздавали запрошення, то відразу вирішили, що підемо. Це гарно, та й оригінально. В селі нічого такого не відбувається, а тут така гарна традиція.
Із захватом розповідають про ходу й самі Оксана та Роман. Дівчина бере участь у заході другий рік:
— Минулого року людей було більше, смолоскипи хлопці несли, так гарно було. А цьогоріч чомусь народу небагато. Але все одно цікаво, бо ж багато нового розкажуть, щось з історії дізнаєшся.
Та не всі в селі так радісно сприймають нову традицію.
— От Оксанині однокласники ображати почали, називати “бендерами”… А все тому, що у нас в селі дві церкви, двох різних патріархатів. У них й людей виховують по-різному. Священик сказав, що то ворог, значить все, що того стосується — зло. Тому діти й порозумітися іноді не можуть.
Організатори ходи (НСОУ “Пласт” Станиця Здовбиця, за сприяння Рівненської обласної організації Політичної партії “Народний Союз Наша Україна”) наголосили, що чи не найважливішим у ході є безпека його учасників. Тому перед тим, як роздати смолоскипи та наповнити їх запалами, довгенько пояснювали, як тримати факели, на якій відстані йти та інше.
— Запали для смолоскипів виготовили ще минулого року, — розповів організатор акції Сергій Кондрачук. — Цим рецептом послуговувались на початку 90-х УНА-УНСО. Суть проста: літр тертого на тертку господарського мила, необхідно залити літром бензину та дати настоятися. Столова ложка такого запалу горить упродовж 10 хвилин.
Люди рухаються до хреста, встановленого на місці бою Здовбицької теренової сотні та військ НКВД. Тут на здебільшого юних учасників чекає панахида та можливість почути про події того дня з вуст сина учасника бою на Микитових ровах Ігоря Солтиса.
— З мене не надто хороший свідок, — розповідає пан Ігор. — Я був ще дев’ятирічною дитиною, коли то все відбувалось. Мій батько, Палладій Солтис, був заступником сотника по бойовій частині. Пам’ятаю, що то було свято Сорок святих. Тоді всі йшли до церкви з кошиками, а звідси чулися постріли. З нашої хати того видно не було, але ми добре знали, що тато десь тут. Бо ж мама дуже хвилювалася. Мені показували, де лежало татове тіло. Багато хто не міг навіть забрати тіла загиблих родичів, хоч місце бою й не охоронялося. Тому їх присипали землею, а згодом тутешні рови стали місцем такого братського поховання.